Моя хронологія операції з корекції статевої належності [вагінопластика] (SRS)

Палата, над моїм ліжком моя перша лялька (серія Дісней Анімейторс).

Хронологія моєї операції з корекції статевої належності [вагінопластика] (SRS). Починається з днів "-" — це дні в лікарні, проведені до операції. День "0" — це день операції. Дні "+" —  це дні реабілітації, після операції. 

Часова пряма: з 21 червня по 6 липня 2021 року. 16 днів. 

Нотатка: хронологія велася у вигляді записів у щоденнику, опублікована вперше була на каналі "М+М" (t.me/milaandmum) російською мовою. За запитом читачів - перекладена на українську. 

День -4: 21 червня.

Вихідний в Україні. Приїзд в Харків з Запоріжжя (Україна). Економ поїздка, довжиною в 5 годин на потязі "Укразалізниці". На вокзалі наз зустрів помічник лікаря, він нас відвіз в Обласний Клінічний Центр Урології і Нефрології ім. В. І. Шаповала та поселив у палату №32. Окрема палата, VIP палата по міркам державної клініки. 2 кімнати, ванна, коридор. Всі зручності: санвузол, бойлер, холодильник, кондиціонер, старенькиий (але великий) телевізор з приставкою Т2. Хіт сезону: безкоштовний Wi-Fi. Я була приємно здивована. Все у робочому стані.

Зустрілись з лікарем, познайомились з медсестрами. Лікар вибачився за "простую палату". Але у порівнянні з більшістю палат - я потрапила в рай. 2 ліжка. Одне для пацієнтки, інше для супроводу. Я більш ніж задоволена зручностями. Насправді, я очікувала набагато гіршого. 

Пішли з мамою шукати можливості зробити швидкий тест на Ковід (обов'язковий для зарахування в лікарню). Святковий день - так і не вдалося знайти відкритої лабораторії для здачі тесту. День був дуже спекотним. Мріяла, що операція буде вже на наступний день. 

Через те, що день виявився вихідним, нічого не залишилось окрім як погуляти містом. Метро, нудне. Дельфінарій, Макдональдс, парк Шевченка. Дуже спекотно. Тільки у палаті нас очікувала прохолода кондиціонеру. Що напружило в перший день - медперсонал заходить в палату без стуку, бракує приватності. Довелось закривати палату на ключ.

День -3: 22 червня. 

Зранку у мене взяли всі аналізи (кров з пальцю, вена, уріна), включаючи безкоштовний тест на Ковід. Медсестра хвилювалася, пролила мою кров на меблі. Не біда. Лікар перевірив результати аналізів, котрі ми здали ще в Запоріжжі (гормони, уріна, кров). Вони виявились позитивними. Лікар подивився узі та кардіограму. Все в нормі.

Тепер потрібно чекати результати нових аналізів (23 червня). 

Дуже шкодую, що ми так повільно просуваємось. 

Знову пройшлись містом. Саржин Яр - парк моєї мрії. Холодно, у центрі б'є ключ, густі дерева, місця для вигулу тварин, велодоріжка та канатна дорога. При виході з метро випадково розчавила дзеркало (для мейкапу). Не вірю у дурні прикмети. Вперше у житті спробувала окрошку, у місцевому фастфуді.  

День -2: 23 червня.

Отримали результати аналізів - все у нормі. На ЗГТ я тільки 10 місяців, ніяких ускладнень мій курс гормонотерапії не викликав. 
Лікар повіз нас до мед.директора і психіатра. 
Поїздка на Лексусі лікаря була комфортною. Ми розмовляли з лікарем, ляси точили. У психітра та мед.директора ми знову отримали дозвіл (чи схвалення) на операцію, хоча у мене на руках вже були діагноз Ф64.0 и довідка від ендокринолога, про зміну статевої належності. Психіатр дуже сильно мене роздратувала. Вона забула поставити печатку і підпис у нашому документі, нам довелось повертатись до неї, а потім вона нам ще дала зайві папери. Виявилось, вони їй потрібні і тепер нам знову потрібно повертатись. А голову вона не забула? Пізніше я пройшла кардіограму (за неї довелось заплатити 50 гривень готівкою) і мене повели на УЗІ нирок. І знову все добре. 
Ввечері я почала пити пігулки - антибіотики. Це вже медикаментозна підготовка до операції. 

День -1: 24 червня.

Продовжаю пити антибіотики. Очікую на операціїю.
Врач сказав, що я маю пройти крапельницю перед операцією.
Крапельниці в цей день не було. 

Я почала сильно втрачати у моралі. Адже я думала, що операція станеться ще 22 червня. Тільки аналізи, тести та антибіотики.
Нарешті щось нове: зустріч з анестезіологом. Він нам пояснив, що з завтрашнього дня їсти вже не можна, а з 12:00 25 червня - не можна і пити. Мені описали процедуру анестезії (спінальна). 

❓❗️День 0: 25 червня.

Я зовсім втратила віру у те, що операція станеться. 

Неочікуванно - медсестра поставила мені першу крапельницю (судинні препарати) зранку. В 12:00 - останній ковток води.
Приїхав наш друг, асистент лікаря з Запоріжжя. Отже операції бути?

Він запитав: чи готова я. На це питання я скривилася з докором. Що за дурні питання? 
Трошки пізніше, після асистента, зайшов інтерн з пакетом паперів. 

Я піписала згоду на операцію та анестецію. Так же, від руки, я написала заяву, що згодна з курсом операції і описала її хід: орхіектомія, пенектомія та вагінопластика (в такому порядку). Тобто для самої операції довелось підписати 2 папери, але багато сторінок. Не дуже багато бюрократії, це мене порадувало. 

Лікар повідомив, що наша операція буде проводитись окремо від інших, в окремій оперційній. VIP for life. Елітарна шкура (я). 
В 14:00 я накрасилась - стрілки, брови, вії. А і родзинка - носик і лисячі вусики на щоках. Одягнула маску (медичну) і стала очікувати - цікаво, як лікарі відреагувають на такий сюрприз?

В 15:00 до палати завезли каталку. Прощання з мамою було швидким. Я хвилювалась, що вона буде перейматись за мене. Але іншого виходу не було. Мене повезли, в домашній футболці, штанах і масці. Деякий час, до 15:25, я провела у передопераційній. 
Почала нервувати. Страх наркозу. "А що, якщо я не проснусь?", "А як це - 6 годин темряві на столі?". Почала панікувати. Вирішила так: порахую вголос до 5, далі думаю тільки про успіх. 5 секунд на страх. Паніка минула. Я зібралась. Думаю про маму. 

Мене завезли в операційну. Прохолодно, пахне кварцуванням і свіжістю. Працює вентиляція. Навколо чисто і ясно. Медсестра, анестезіолог, лікар, асистент, інтерн. Мене перемістили з каталки на стіл. Комфортно. Маску і одяг лікар вирішив знімати після початку дії анестезії. 
Добре. Гуманність. Мені щось вкололи у вену. Анастезіолог почав говорити зі мною про різні речі. Я, здається, почала марити про кроликів (Зетту) і маму. Видимо препарат почав діяти. В моїх очах пространство почало "зміщуватись", рухатись, крутитись, викривлятись, моя мова стала дивною. Я зрозуміла, що через пару секунд вимкнуся. Остання думка: "Мама буде хвилюватись". 

15:30 – почалось, я заснула.

День +1: 26 червня.

07:23 (в реанімації годинник на стіні). Прокинулась від сильного болю в правій нозі. Боліли м'язи нижче коліна. Біль розривна. Захоплення - пах не болить, хоча стирчить катетер з уретри. Отже операція точно пройшла. Помітила заклеїний бинтами та хірургічним пластирем пах. Нічого не видно, окрім трубочки катетеру. Там болю чи дискомофрту немає. По бокам, до лівого і правого стегна, приклеєні пластирем дренажі, для відводу рідини з "печери".

В 9:00 мене перевезли на каталиці назад у палату, де мене чекала мама. Сльози радості. Тільки мене нудило, токсична анестезія. Перший ковток води кінчився тим, що мене знудило. Мені поставили крапельницю. Більшу частину дня я спала - наркоз був міцним. На ніч вкололи знеболююче, я з трудом заснула - сильний біль у нозі, розриваючий. Операція йшла 10 годин, замість 6 запланованих. Шкода маму. 
Більше я нічого не їла і не пила. Стан - наче в тумані. 

День +2: 27 червня.

Зранку зайшов мій лікар, хірург. Він посміхнувся, сказав, що весь медперсонал дуже розчулили мої лисячі вусики і носик, такий лисячий грім. Перша перев'язка (у паху). Лікар відклеїв пластир і прибрав бинт. Після чого витягнув довгий тампон з "печери". Моя реакція: "Нічого собі він довгий!". Лікар сказав, що глибина моєї "печери" складає 12 см, що мене обрадувало. Далі, при інтерні, мамі і медсестрах, він намастив свій палець маззю (Сінтоміцином), намастив ним же новий тампон (з бинта). Спочатку просунув палець. Враження: "Воу, полегше, спочатку візьми у дружини!". Відчуття наповнення, тугого розщирення тканин. Це не як анальний секс, тут тканина інша, тендітна. Вперше я і побачила "квіточку". Дуже мило. Хоча шви псували загальний вид. Форма автентична, видно клітор, губи в нормі. Після пальцу лікар засунув тампон, використовуючи пінцет. Всю поверхню промежності обробив Бетадином (розчин йоду). Болю я не відчувала. Лоскотливо відчуття наповнення. Тепер - дренажі. Вони були на 2/3 наповнені рідиною: кров та щось подібне. Скоріше виділення від швів. Лікар злив дренажі в лоток і поставив їх назад.

От і все. Знову пов'язка бинтова на проміжність і знову медичний лейкопластир. Тепер крапельниця. Одна зранку та одна ввечері, щодня. До 6 флаконів за раз! Рука і нога набрякли від такої кількості рідини (до літру). В цей же день мене відвідала ціла кафедра. Професори, академіки.

Біль в нозі помітно посилився, м'язи правої ноги нижче коліна наче розривало, в будь-якому положенні. Мене повезли на УЗІ ноги. На ніч знеболююче.

День +3: 28 червня.

Легендарний день, мама подарувала ту саму ляльку. Першу за життя.
Треба згадати, що після операції я все ще ледве ходила. До цього дня я нічого не їла і майже не пила. 
Мене повезли на УЗІ ноги. Два рази провели УЗІ. А ще лікар викликав двох судинних хірургів, вони оглянули мою ногу. Прийшов навіть ректор мед.університету. Круто бути першою. Приходив ще якийсь академік, але я вже давно перестала звертати увагу на нові обличчя. Моя палата перетворилась на галерею. Сюди приходили подивитись на диковинку - мене. 
Я почала їсти.
Мама пожартувала: "Дивно, робили вагінопластику, а болить тільки нога".

День+4: 29 червня.

Перев'язка в паху, як і в перший раз.
Лікар прибрав дренажі, так як вони вже не викачували з "печери" рідини. Її вже там не було, рана загоювалась дуже швидко. 
Знову купа крапельниць.
Весь день намагалась ходити, але біль в нозі дуже сильний.
Ввечері мені вкололи препарат, котрий має нікотинову кислоту (він мав помогти роширити судини), але сталась сильна алергія. Піднялась температура, буквально за деекілька секунд мене кинула в жар, ніс повністю набряк і закрився, горло здавило, як і легені, я почала задихатись. Так як на фронті мене вчити ставити інтубаційку (мене готували саме на парамедикиню), я спробувала вичавити з себе фразу мамі: "тр…у…п-ку… срчно…гор…ло". В очах потемніло. Мама лежала поруч, вона і покликала медсестер, ті мені щось вкололи в зад. Стало легше дихати. Не буду брехати. Було страшно і мені і мамі. Я могла задихнутися через дурну алергію! Більше мені кислоту не кололи. Знову знеболююче на ніч. Здається, я вперше нормально виспалась. Адже раніше я прокидалась посеред ночі від болю в нозі. Мама теж не спала. Вона завжди наглядала за мною.

День +5: 30 червня.

Нарешті я зробила зачіску Покахонтас. Вийшло досить гарно. Шиньйон з косичками.
Коли мені знову поставили крапельницю, я влаштувала бунт. Висмикнула її з руки. Від крапельниць я відмовилась. Через них сильно набрякала нога, котра досі дуже боліла. Лікар наклеїв мені кінезіологічну стрічку (тейпу). З крапельниць мене перевели на пігулки. Замість 6 флаконів рідини 8 пігулок. Ну що ж, краще їх ковтати, ніж терпіти крапельниці.

Ввечері почав працювати шлунок, я вперше скористувалась вбиральнею і це було боляче.

День+6: 1 липня.

Пеший раз вийшла на вулицю. З братиком і сестричкою у супроводі. Нога все ще сильно болить і набрякає. Спою праву ногу нижче коліна я пестливо назвала "пельмінчик". Ходити дуже важко. Ми дуже просили милиці, адже після операції не можна сидіти на інвалідному кріслі або сидіти взагалі (не можна сидіти на промежині, адже шви можуть розійтись). Милиці виявились жорсткими, я не могла спиратись на них - надто боляче. 
Вперше, мама і я, занурили "пельмінчик" у холодну ванну. Помогло. Біль зняло.

День +7: 2 липня.

Зранку заходив лікар. Знайшли причину набряклої кінцівки.
ЗГТ. Що довше паціентка на естрогенах (естрадіолі) перед операцією - то гірше. Лікар пояснив, що в той час, як тестостерон не є шкідливим гормоном, естрогени - небезпечні, в тому числі судинними проблемами. Сумно, я була на ЗГТ тільки 10 місяців, а проблеми з судинами одразу ж вилізли у вигляді набряклої ноги. До такого висновку прийшов не тільки хірург, але і судинні лікарі (їх було два). 

Я одразу ж згадала про знайому, котрій після вагінопластики відняло обидві ноги, аж до стегна. Вона була на десяток років старше за мене і ЗГТ вела набагато довше. Чи мають лікарі рацію? Можливо, можливо й ні. Я не буду з ними сперечатись, у мене медичної освіти немає. 

Пізніше мені зателефонували з поліції. Біологічні родичи подали мене в "зниклі безвісти". Поліції я так і не сказала де я.

В той же день, лікар пообіцяв відвезит мене на авто прямо в Запоріжжя. Ідея нам всім сподобалась. Хвора нога, катетер - проблемно для потягу. Дуже добре ставлення з боку лікаря. Він справжній герой для мене. Тим часом, місяць червень, відділення закривається. Нас з мамою перевели в 411 палату, в іншу будівлю. Палата - знову VIP. Все є: бойлер, душ, мікрохвильовка, кондиціонер, телевізор з Т2. Зручності - ті самі. Медсестри - ні. От тут ми з мамою зішотовхнулися з осудом ("Фу, транс"). Лікар чесно сказав: це не його відділення, тут не його порядки. Шкода, дисципліна старим медсестрам не завадила б.

День +8: 3 липня.

Ранок. Після чергової перев'язки, ми зняли бинти і пов'язки. Тепер рана (пах) дихає.

Мама вирізала мені кролика з тейпи, і наклеїла на ногу. Дуже мило. А ще вона мені робила масаж ноги весь день. Біль в нозі вперше переходить з розряду "розривний" в "біль від синяку". Терпіти можна. Я вперше відмовляюсь від знеболюючого. 

Намагаємось дивитись телевізор в палаті. Йде "Аватар". Іронічно. Вночі чутні чиїсь крики і благання про допомогу. Чоловік, років 40. Він стогнав і кричав всю ніч. Пізніше нам розповіли, що якийсь паціент, читую: "Сломал себе член и поступил в отделение, буянил". Боляче, мабуть, болячіше ніж моя нога. До речі, в паху все ще не болить. Кумедно, робили вагінопластику, а болить нога.  

День +9: 4 липня.

Купа пігулок, як завжди. Друга прогулянка. Ми взяли з мамою пледа і поклали його під кленами. Я лягла. На верхівці клена - гніздо. На свіжому повітрі біль в нозі спала до мінімуму. Приємно лежати на твердій землі, а не на матрасі. Спина перестала боліти. У медсестер допросились ганчірок і тазик (це було не легко, у них навіть шприців своїх немає. Так, навіть шприці мама бігала купувати в аптеку). В тазику охолоджала ногу. Набряк спав. Пельмінчик перестав бути пельмінчиком.

Ми почали поступово просити лікаря нас виписати. Лікар пообіцяв, що вже скоро.

День +10: 5 липня.

Зранку у нас взяли всі аналізи. На цей раз нічого не пролили. Обидві руки в слідах від крапельниц та уколів. Кров довелось набирати з іншої вени.
До нас зайшли лікар і інтерн і пообіцяли виписати вже завтра. Радість. Біль в нозі проходить хвилями. Вже спадає. Пересуваюсь зі складнощами, але вже на великі дистанціїї. Знову пішли на вулицю. Від кондиционеру в палаті тільки горло болить. А на вулиці можна подихати.

День +11: 6 липня.

Рано зранку лікар почав знімати мені шви (навколо і на губах) пінцетом. Мама, бачучи це, скривилась від мого болю. Лікар попросив її відійти. Мене знову перев'язали в паху. Мама швидко зібрала всі речі до від'їзду.

Нам дали виписку. В ній змальований хід операції, стоїть печатка і підписи лікарів. "Біологічну стать змінено з чоловічої на жіночу". Все. Лікування статевої дисфорії хірургічним шляхом - формально закінчене. Знову зустрілася з сестричкою і братиков. Лікар особисто провів нас до авто. Він же і оплатив поїздку. Дуже турботливий він.

Весь день йшов дощ (на фото не видно). Що теж нам помогло, спеки не було. Але десь після 16:00 ми виїхали на Toyota Camry в Запоріжжя з Харкову. Їхали з комфортом. Хоча, судячи з сидячого положення, сильно набрякла хвора нога. Катетер не заважав. Привезли нас прямо під під'їзд.

Я втомилась, але більше всього втомилась мама. Вона мало спала всі ці дні. Вона була завжди там, завжи поруч. 24 на 7. Дякую, мамо. Ти у мене така і хай всі заздрять. Юля, Іра, Діана. Так багато транс жінок заздрять мені, що кожна з них пробувала посварити мене з мамою. Невдало. Я усім вибачаю, та всіх лю <3. І ще так багато заздрять моїй операції. Краще б пораділи за мене :( -

На наступний день (7 липня), катетер забився, довелося вручну його витягувати, адже уріна йшла повз трубку. Шприцем я висмоктала рідину з кульки, і потім витягнула (майже без болю) саму трубку. Порада для тих, хто буде сам собі витягати катетер: розслабитись, викачати воду з кульки до кінця, витяувати плавно, але швидко. Дякую Ютую.

От і подробиці. Попереду - довга регенерація правої ноги, потсупово будуть відпадати щви у паху, котрі залишились. Продовжуємо вже самі обробляти пах Бетадином. Кінець. Ой. Тобто початок! --

P.S. : Зараз 14 ґрудня, майже пів року після операції. Нога досі болить при ходьбі, правда тільки локально, в районі ступні. Через це не можу бігати, але звикла до цього.

Навчилась отримувати оргазм, dilating (розширення) теж проходить без проблем. Гормональні рівні тепер жіночі.

Я задоволена операцією та вдячна мамі і ведмедусю. Орган дуже естетичний.

Також читайте: 1 РІК НА ЗГТ, ЧИ Є SRS (ВАГІНОПЛАСТИКА) ВАЖЛИВОЮ ДЛЯ ГОРМОНАЛЬНОГО БАЛАНСУ ТРАНС ДІВЧИНИ?